Роз`ємні і нероз’ємні з’єднання

Машина – пристрій, що виконує механічні рухи для перетворення енергії, матеріалів і інформації. Залежно від основного призначення розрізняють три види машин: енергетичні, робочі, інформаційні.

Роз`ємні і нероз’ємні з’єднання

Енергетичні машини призначені для перетворення будь–якого виду енергії в механічну, називаються двигунами. До енергетичних машин відносять електродвигуни, двигуни внутрішнього згоряння, турбіни, парові машини.

Робочі машини поділяють на технологічні і транспортні. Технологічні машини перетворюють оброблювальний матеріал (сировину), змінюючи його форму, властивості, стан і положення. Матеріал – це оброблювальний предмет, який може знаходитися в твердому, рідкому і газоподібному стані. Перетворення матеріалу в цих машинах полягає у зміні форми, властивостей, стану і положення. У транспортних машинах матеріал – це переміщувальний предмет, а його перетворення полягає тільки в зміні положення. До транспортних машин відносяться автомобілі, тепловози, підйомники, конвеєри, транспортери тощо.

Інформаційні машини призначені для перетворення інформації (лічильні, обчислювальні тощо).

Сукупніст машин, послідовно з’єднаних між собою і призначених для виконання визначеного технологічного процесу, утворює лінію.

Всі машини мають загальні вузли: станину, привід, передавальні механізми, робочі органи. Станини машин, як правило, відливають з чавуну. У м’ясній і молочній промисловості робочі органи і деталі машин, що дотикаються до продукту, виготовляють із нержавіючої сталі, бронзи з наступним луженням або з харчового алюмінію, а також з інших матеріалів, використання яких у контакті з харчовими продуктами дозволено Державною санітарною інспекцією. Під час виготовлення обладнання харчової промисловості більше використовують полімери і пластмаси.

Привід машини здійснюється від електродвигунів змінного струму, що мають визначену потужність і частоту обертання вала. Частота обертання електродвигуна не завжди відповідає частоті обертання, необхідній для нормальної роботи обладнання. Щоб забезпечити необхідну частоту обертання робочого органу машини використовують редуктори пасові, ланцюгові і зубчасті передачі.

Поряд з машинами в техніці використовують апарати – це пристрої, в яких не проходить перетворення енергії з одного виду в інший. Наприклад, теплообмінні апарати.

Агрегат – механічне з’єднання декількох машин, працюючих в комплексі. Наприклад, сушильно–дробильний агрегат, призначений для сушіння і тонкого подрібнення обезжиреного молока і сколотин, який складається з сушки і дробарки, технологічно зв’язаних між собою.

Механізація – повна або часткова заміна машинами і механізмами ручних операцій.

Автоматизація виробництва – це етап машинного виробництва, що характеризується звільненням людини від безпосереднього виконання функцій управління виробничими процесами та передачею цих функцій технічним засобам – автоматичним пристроям і системам.

Системи машин, у яких окремі машини розміщені у послідовності виконання технологічних процесів і продукція передається від однієї машини до іншої, називається потоково–механізованою лінією.

Потокова лінія, що складається з машин і автоматів, з’єднаних між собою міжопераційними транспортними механізмами, називається автоматичною.

З’єднання машин

Будь–яка машина складається з окремих частин – зубчас­тих коліс, валів, шківів, підшипників тощо. Всі ці частини нази­ваються деталями. Кожна деталь зроблена здебільшого з одного куска металу або якого–небудь іншого матеріалу. Виготовля­ють деталі виливанням, куванням, штампуванням, зварюванням або обробкою заготовок на відповідних верстатах (токарних, фрезерних, стругальних тощо).

Кожна деталь має певне призначення і назву. За призначен­ням розрізняють з’єднувальні деталі, деталі обертального руху, деталі муфт, передач, кривошипно–шатунних механізмів тощо.

З’єднувальні деталі призначені для з’єднування окремих частин машини. Ці з’єднання можуть бути як роз`ємні, так і не роз`ємні.

Роз`ємні з’єднання дають змогу відділяти деталі одну від одної, не порушуючи місць з’єднання. Найширше як з’єднуваль­ні деталі роз`ємних з’єднань застосовують болтові й штирові з’єднання (рис. 1) та з’єднання за допомогою клина.

Нероз`ємні з’єднаннями називаються такі, при яких дета­лі можна роз’єднати тільки після зруйнування з’єднання.

Роз`ємні з’єднання

Рис. 1. Роз`ємні з’єднання:

а – болтове; 1 – гайка; 2 – болт; б – штирем; 1 – головка штиря; 2 – стержень шти­ря; 3 – шплінт.

До нероз’ємних належать зварні з’єднання і з’єднання за до­помогою заклепок.

Зварюють деталі, одночасно нагріваючи їх і металевий пру­ток до високої температури. Пруток, розплавляючись, зварю­ється з підплавленими частинами з’єднання, утворюючи зварний шов і з’єднуючи зварювані деталі.

З’єднувати деталі зварюванням швидше, ніж за допомогою заклепок, і саме зварне з’єднання має ряд переваг перед закле­почним, а тому останній спосіб тепер і застосовується рідше.

Для створення в машинах обертального руху призначена ве­лика група деталей, до яких належать вали, осі, опори, підшип­ники, шпонки.

Вали призначені для передавання обертального руху, а осі тільки підтримують обертові частини механізму, тому осі працю­ють тільки на згин, а вали – на згин і на скручування.

Вали можуть бути як прямі, так і колінчасті (наприклад, у двигунах тракторів, автомобілів та в інших машинах).

Частини вала, якими він спирається на підшипники, назива­ються опорними.

Деталі, які підтримують вали, називаються підшипниками (ковзання або кочення).

Підшипник ковзання (рис. 2, а) складається з корпуса, вкладиша, прокладок та болтів. У підшипниках ковзання на тер­тя втрачається роботи у 5…10 разів більше, ніж у підшипниках кочення. Для мащення підшипників ковзання витрачається та­кож більше мастила, а догляд за ними порівняно з доглядом за підшипниками кочення складніший.

Підшипники кочення бувають шарикові (рис. 2, б) й роли­кові. У свою чергу, залежно від призначення, шарикові підшип­ники бувають радіальні, упорні, радіально–упорні тощо, а роли­кові – з циліндричними (рис. 2, в) й конічними роликами (рис. 2, г).

Шпонки призначені для закріплення на валах шківів, зубчас­тих коліс, муфт та інших деталей. Є декілька конструкцій шпо­нок. Найчастіше застосовуються призматичні шпонки. Призма­тична шпонка являє собою прямокутний стержень, частина якого заходить у паз деталі, а частина – в канавку вала, скріплюючи таким чином деталь з валом.

Підшипники

Рис. 2. Підшипники:

а – ковзання; 1 – болт; 2 – вкладиші; 3 – корпус; 4 – прокладки; б – шариковий;: в – роликовий з циліндричними роликами; г – роликовий з конічними роликами.

Механізми і передачі

Для передавання обертального руху від одного ва­ла машини до іншого застосовують передавальні механізми. Вал, від якого обертальний рух передається, називається ведучим, а вал, якому цей рух передається, – веденим.

Передачі бувають пасові, зубчасті, черв’ячні, ланцюгові, шарнірні й фрикційні.

Передачі всіх цих видів широко застосовуються в сільсько­господарському машинобудуванні.

Пасова передача (рис. 3) складається з шківів, за­кріплених шпонками на валах, і гнучкого паса, який охоплює шківи.

Відношення і частоти обертання (n1) ведучого шківа до ча­стоти обертання (n2) веденого шківа називається передаточним числом передачі, тобто i=n1/n2

Якщо шківи зв’язані пасом, вони мають однакову колову швидкість на своїх поверхнях і добуток діаметра (D1) ведучого шківа на його частоту обертання (n1) дорівнює добуткові діа­метра (D2) веденого шківа на його частоту обертання (n2), тобто D1n1 = D2n2.

Користуючись цим співвідношенням, можна завжди визначити одну невідому величину, якщо три інші величини відомі.

Пасові передачі бувають двох видів – з плоским або клино­вим пасом. У клинопасовій передачі (рис. 3, г) поперечний пе­реріз паса – трапеція. Така передача має один пас або декіль­ка, для кожного з яких на шківу є окрема канавка.

Передачі

Рис. 3. Передачі:

а, б і в – пасові відповідно відкрита, перехресна й напівперехрєсна; г – клинопасова; д – ланцюгова.

Клинопасові передачі застосовують тоді, коли між шківами порівняно невелика відстань, а плоскопасові, – коли ця відстань велика (при передачі руху від двигунів до стаціонарних машин).

Плоскопасові передачі бувають відкритими, коли обидва шківи обертаються в одному напрямі (рис. З, а), й перехресні, коли шківи обертаються в різних напрямах (рис. З, б).

Напівперехресні передачі (рис. З, в) застосовують для пе­редавання руху між валами, встановленими під кутом 90° один до одного.

Ланцюгова передача (рис. З, д) призначена для пе­редавання обертального руху між паралельними валами. Один ланцюг може охоплювати й приводити в рух декілька зірочок, насаджених на різні вали. Проте такі передачі можуть працю­вати нормально тільки тоді, коли всі зірочки лежать в одній площині.

У сільськогосподарських машинах широко застосовують ланцюгові передачі двох типів – з роликовими й тачковими ланцю­гами.

Зубчасті передачі складаються з двох зубчастих ко­ліс, закріплених на валах. Обертальний рух і навантаження в зубчастих передачах передаються внаслідок зачеплення зубців, розташованих на ободі колеса.

У зубчастих передачах колеса бувають циліндричні (рис. 4, а, б) і конічні (рис. 4, в).

Циліндричні передають обертальний рух між паралельними валами, конічні – між валами, встановленими під кутом один до одного.

Зубчасті й черв'ячна передачі

Рис. 4. Зубчасті й черв’ячна передачі.

а і б – циліндричні відповідно, прямо– й косозуба; в – конічна прямозуба; г – чер­в’ячна.

Передаточним числом зубчастої передачі є відношення чис­ла зубців ведучого колеса до числа зубців веденого колеса. Черв’ячна передача (рис. 4, г) – різновид зубчастої передачі – призначена для передавання обертального руху між валами, встановленими під пря­мим кутом. Черв’ячна передача здатна забезпечувати передаточні числа в широких межах (від 5 до 300) і складається з безконечно­го гвинта (черв’яка) і черв’яч­ного колеса. Якщо черв’як є ве­дучим, а колесо веденим, переда­ча сповільнюватиме обертальний рух і навпаки, якщо ведучим є колесо, а черв’як ведений, переда­ча буде прискорювальна.

Кривошипно-шатунний механізм

Рис. 5. Кривошипно-шатунний механізм:

1 – поршень; 2 – циліндр; 3 – шатун; 4 — колінчастий вал; 5 – підшипник.

Карданну, або шар­нірну, передачу застосо­вують для передавання оберталь­ного руху між валами, з яких ведений е немовби продовженням ведучого, але встановлений під кутом, що може трохи змінюва­тися (наприклад, у передачі руху від вала коробки передач до ведучої шестірні заднього моста автомобіля, або від вала від­бору потужності трактора до робочих органів кормороздавача).

Гнучкі вали застосовують тоді, коли треба передавати обертальний рух на вал, який весь час змінює своє положення на досить значну величину, наприклад, передача обертального руху від нерухомого електродвигуна до вала стригальної машин­ки, положення якої під час роботи весь час змінюється. Гнучкий вал складається з осердя і панцира. Осердя скручене з декількох шарів тонкого дроту і вставлене в панцир, що має вигляд гнучкої трубки.

Механізми. Частини машин, призначені для здійснення чи перетворення рухів, називаються механізмами.

Механізми бувають кривошипно–шатунні, ексцентрикові, ку­лачкові, планетарні, храпові тощо.

Кривошипно–шатунний механізм призначений для перетворення обертального руху в поступальний або навпа­ки. На рис. 5 зображений кривошипно–шатунний механізм дви­гуна внутрішнього згоряння. У ньому прямолінійний поступаль­ний рух поршня 1 перетворюється в обертальний рух колінчас­того вала 4.

Ексцентриковий механізм. Часто в кривошипно–шатунних механізмах роль колінчастого вала виконує ексцент­рик – диск з пальцем, встановленим на деякій відстані від цент­ра обертання диска.

Кулачковий механізм перетворює обертальний рух вала у зворотно–поступальний або зворотно–поступально–обертальний рух повзуна, який спирається на кулачок.

Храповий механізм (рис. 6) перетворює безперерв­ний обертальний рух ведучого вала у переривчастий рух ведено­го вала. Діє храповий механізм так. Храпове колесо 1 наглухо досаджене на вал, що має обертатися переривчасто.

Заскочка 2 вільно сидить на осі, встановленій на ва­желі 4, і притискується до храпового колеса пружиною 3. Важіль 4 шарнірно з’єднаний з важелем 5, другий кі­нець якого теж шарнір­но зв’язаний з ексцент­риком, що безперервно обертається навколо осі 7. Під час обертан­ня ексцентрика важіль 4 здійснює коливальний рух.

Схема храпового механізму

Рис. 6. Схема храпового механізму:

1 – храпове колесо; 2 – заскочка; 3 – пружина ; 4 і 5 – важелі;6 – палець ексцентрика; 7 – вісь екс­центрика.

При русі важеля проти стрілки годинника заскочка зайде в зуб храпового колеса і поверне його не пев­ний кут. При русі важеля в зворотному напрямі заскочка проскакуватиме по зубцях храповика, не обертаючи його. Так буде здійснюватись переривчастий обертальний рух храпового колеса 1, а разом з ним і веденого вала. Храпові механізми широко засто­совуються в тракторних кормороздавачах для приведення в дію вивантажувального транспортера.

Планетарний механізм – це зубчаста передача, в якій колеса обертаються не тільки навколо власної осі, а й нав­коло осі центрального колеса.

Диференціальний механізм – це планетарний ме­ханізм, у якого результуючий рух дорівнює різниці або сумі ру­хів, з яких він складається. Цей механізм широко застосовуєть­ся в автомобілях і тракторах і дає змогу ведучим колесам ав­томобіля або трактора обертатися з різною швидкістю, що по­трібно при поворотах, коли зовнішнє колесо проходить більший шлях, бо рухається по кривій більшого радіуса, і під час їзди по нерівній дорозі, коли шляхи обох коліс теж неоднакові (одно колесо котиться, наприклад, по рівній ділянці дороги, а друге – по криволінійній).

 

Получать интересное на почту

1 комментарий для «Роз`ємні і нероз’ємні з’єднання»
Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *