Планування внутрішньоквартальної житлової забудови

Житлова територія — це ділянки при групах житлових будинків або двори, об’єднані декількома житловими будівлями (4—5) і складають ділянку площею 0,8—2,5 га. Ділянка між двома або трьома будівлями, площа якої не перевищує 0,5—0,7 га, звичайно називають озелененим двором. Для влаштування саду вибирають найбільш виграшні в природному відношенні ділянки з вираженими формами рельєфу, крупними екземплярами дерев, водоймищами.Планування внутрішньоквартальної житлової забудови

Проект планування мікрорайону повинен забезпечити:

  1. раціональне проектування зручних пішохідних зв’язків і підходів до будівель, зупинкам суспільного транспорту, до підприємств торгівлі, культурно-побутового обслуговування, шкіл і дитячих садів;
  2. зонування майданчиків активного і пасивного відпочинку з урахуванням різних груп населення;
  3. ізоляцію зони активного і тихого відпочинку від забудови;
  4. використання форм рельєфу, створення терас, підпірних стінок, влаштування зручних спусків і сходів, гір за рахунок ґрунту, вийнятого з котлованів будівель;
  5. декорування глухих бетонних фасадів в’юнкими рослинами;
  6. ізоляцію майданчиків відпочинку від забудови за допомогою насаджень, розкриття видів на суспільний центр мікрорайону;
  7. виділення планувальних осей і центрів композиції у вигляді алей, водоймищ, пам’ятників архітектури;
  8. насичення простору житлової території художньо виразними малими архітектурними формами і елементами зовнішнього благоустрою різного призначення;
  9. індивідуализацію садів-дворів груп житлових будівель шляхом збагачення садово-паркового ландшафту, його насичення декоративними рослинами, ефектними протягом всього сезону.

Розробка планувального рішення озеленення здійснюється з урахуванням потреб проживаючого населення, задоволення запитів в повсякденному відпочинку, пересуванні, господарській діяльності. При цьому треба мати на увазі невеликі розміри і обмеженість житлових територій в просторі.

Для кращої організації території необхідно виявити інтереси населення в її використанні.

Все населення житлового району підрозділяється на наступні вікові групи:

  1. дошкільники (до 7 років);
  2. молодші школярі (7—13 років);
  3. школярі середнього і старшого віку (14—17 років);
  4. працююче доросле населення і молодь, що вчиться;
  5. пенсіонери.

Перша і друга групи населення проводять весь свій час на території мікрорайону. Близько 60 % дітей дошкільного віку знаходяться в дитячих садах (окрім неділі). Молодші школярі практично половину дня проводять на ігрових майданчиках мікрорайону. Дошкільники гуляють звичайно в безпосередній близькості від будинків у супроводі дорослих. В літній час більше 80 % дітей виїжджають за місто (дачі, табори). Значну частину часу проводять в мікрорайоні пенсіонери (20 % — з дітьми, 60 % — самостійний відпочинок). Дорослі і молодь в робочі дні відсутні на території мікрорайону, і використання ними житлової території мінімально.

Виходячи з потреб населення, враховуючи інтереси різних груп населення, вся житлова територія підрозділяється на відповідні функціональні зони.

Функціональне зонування

Для того, щоб правильно і доцільно розробити планувальне рішення території забудови і її озеленення, необхідно провести функціональне зонування.

Відповідно до східчастої системи обслуговування населення і з метою забезпечення максимальної зручності в мікрорайоні виділяють:

  • житлову зону, що включає всі житлові будівлі з ділянками, що підлягають озелененню, прибудинкові смуги, проїзди, тротуари, траси пішохідного руху, двори-сади з господарськими, дитячими, спортивними майданчиками;
  • зону шкільних установ, що включає будівлю школи, під’їзд, пришкільну територію з учбово-дослідними ділянками і спортивним ядром, а також майданчиками відпочинку і господарським двором;
  • зону дошкільних установ — дитячих садів-ясел. Ця зона включає саму будівлю установи, ділянку з набором майданчиків для відпочинку і ігор, господарський двір, город, оранжерею;
  • зону культурних і побутових установ. В неї входять будівлі (клуби, побутові майстерні і т. п.), ділянки перед ними, підходи і під’їзди;
  • господарську зону — гаражі, автостоянки, господарський блок, котельна, під’їзди і підходи до будівель, ділянки навкруги них.

В безпосередній близькості від житлових будівель виділяють зону, куди входять прибудинкові смуги з боку під’їздів і входів в будівлі, палісадники (прибудинкові смуги) з протилежної сторони будівлі (ширина 8—10 м), ділянки з торців будівель (ширина 6—8 м), територія, розташована з боку входів, але за проїздом (ширина 20—30 м). Ця зона є зосередженням місць первинного користування населення, де повинні розміщуватися ділянки відпочинку для дітей дошкільного віку, місця відпочинку для пенсіонерів, місця господарської діяльності (чищення килимів, просушування білизни, сміттєзбірники).

В центрі двору житлової групи виділяють зону активного відпочинку, де необхідно передбачити спортивно-ігрові пристосування для дітей шкільного віку і частково для молоді і дорослого населення.

Виділяються підзони тихого відпочинку, господарської діяльності і активного відпочинку. На підставі такого зонування розробляють планувальне рішення, що передбачає перш за все розміщення майданчиків різного типу з набором обладнання. Необхідно пам’ятати, що озеленення території і максимальний ефект від насаджень залежать від вдалого розміщення майданчиків. При цьому необхідно враховувати радіус обслуговування населення (максимальна відстань від під’їзду до майданчика).

Зручне розташування майданчиків в зонах, що виділяються, сприятиме нормальному зростанню і розвитку насаджень. Якщо майданчики розмістити без урахування потреб населення і радіусу обслуговування, то, як показує досвід, насадження піддаються толоченню; жителі самостійно організовують місця відпочинку або господарські майданчики прямо на газонах, а незручно розташованими майданчиками не користуються. В результаті страждають насадження, а вся територія набуває неохайний вигляд.

Зонування житлової території

Рис. 1. Схема зонування житлової території:

1 — житлові будівлі; 2 — майданчики розворотів для автотранспорту; 3 — автостоянки; 4 — ділянки для господарської діяльності населення; 5 — ділянки дитячого відпочинку; 6 — ділянки відпочинку дорослого населення; 7 — ділянки активного відпочинку і занять спортом.

Всі майданчики житлової території підрозділяються на:

  • дитячі — для дошкільників, радіус обслуговування 25—50 м;
  • дитячі — для молодших школярів, радіус обслуговування до 50—100 м;
  • спортивні — для старшокласників, молоді і дорослих, радіус обслуговування до 200—300 м;
  • тихого відпочинку дорослих, радіус обслуговування до 50 м;
  • господарські, радіус обслуговування до 100 м;
  • комплексні майданчики в садах житлових груп (секційні комплекси).

Кількість і розміри майданчиків, а також їх відвідувану розраховують залежно від чисельності і вікової структури населення (зразкове співвідношення). Вікову структуру населення мікрорайону в новому місті слід приймати закруглено %:

Віковий діапазон %
Діти до 3 років 6-7 %
Діти 3—6 років (дошкільники відвідуючі дитячі сади-ясла) 9-10%
Діти від 7 до 15 років (школярі 1— 8-х класів) 13-15 %
Пенсіонери (чоловіки старше 60 років і жінки старше 55 років) 7-10 %
Працездатне населення (у віці від 18 до 55—60 років) 62-64 %

Величина майданчиків всіх категорій розраховується залежно від відвідуваної їх дітьми, молоддю і дорослими, виходячи з одночасного перебування населення:

  • дітей дошкільного віку (1—3 і 4—6 років) — 40 % їх кількості;дітей молодшого шкільного віку (7— 12 років) — 50 % їх кількості;
  • старшокласників, молоді і дорослих — 50% кількості самодіяльних;
  • тихого відпочинку пенсіонерів — 80 % їх кількості.

Для того, щоб визначити величину майданчиків різного призначення для даної території, спочатку обчислюють кількість населення даної групи будинків, виходячи із загальних техніко-економічних показників житлової забудови (серія будинків, кількість квартир). Потім визначають кількість жителів по кожній віковій групі. Далі, користуючись зразковими нормами користування майданчиків на одну людину, обчислюють розміри кожного майданчика. Для розрахунку кількості жителів в групі житлових будинків використовують наступну формулу:

 

Q = gn,

де Q — кількість жителів в групі житлових будинків; q — кількість жителів в одному будинку; п — кількість будинків в групі.

Кількість жителів в будинку визначають, виходячи з серії будівлі. Знаючи кількість жителів в кожному будинку, визначають чисельність населення в житловій групі.

Нижче приведені зразкові норми дитячих майданчиків, м2, на одну дитину залежно від його віку:

  • до 3 років: 5—6;
  • від 3 до 6 років: 9—10;
  • від 7 до 12 років: 10—12.

Майданчики для дітей до 3 і від 4 до 7 років можна об’єднувати в одну, виділяючи місця для найменших (батьки з колясками). Такі майданчики слід розміщувати в безпосередній близькості від будинків, але не ближче 15—20 м від вікон будівель.

Майданчики для дітей дошкільного віку допускається суміщати з майданчиками відпочинку дорослого населення або з майданчиками для дітей молодшого віку (в умовах високої щільності забудови). Такі комплексні майданчики розташовують з боку під’їздів будинків рівномірно по всій території. При проектуванні рекомендується відповідне зонування території майданчика.

На порівняно великих за площею (0,8—2,5 га) садах-дворах при групах житлових будинків слід передбачати типові секційні (ігрові) комплекси для дітей 4—6 і 7—14 років. Майданчики для дітей до 3 років в цьому випадку слід розміщувати в безпосередній близькості від житлових будинків. Дані для секційного комплексу для дітей від 4 до 14 років приведені нижче:

  • площа на одного жителя: 0,3—0,4м2;
  • розмір майданчиків: 900—1600 м2;
  • радіус обслуговування: 200—300 м2;
  • мінімальна відстань: від 30—40 м2.

При розміщенні майданчиків, визначенні їх кількості і розмірів необхідно враховувати і кліматичні особливості місцевості, які прямим чином впливають на відвідуваність. Спостереження, що проводяться в різних містах, показують, що вся кількість жителів, відпочиваючих на майданчиках в умовах середньої смуги, розподіляється таким чином %: молодь і дорослі — 8, пенсіонери — 12, діти до 14 років — 80. Кількість одночасно відпочиваючих в житлових мікрорайонах Ленінграда складає 20 %, в мікрорайонах Єревану — до 30 % всього населення. На дитячих майданчиках ці коливання збільшуються в 1,5—2,0 рази.

Внутриквартальный план

Дитячі майданчики повинні мати відповідне обладнання. Проектними організаціями Москви, Києва, Ленінграда були розроблені альбоми типового обладнання і норми його використання.

Спортивні майданчики для старшокласників, молоді і дорослих слід розміщувати від стін найближчих будівель, що мають вікна, на відстані не менше 20—40 м. При проектуванні спортивних майданчиків необхідно враховувати і радіус обслуговування, який приймають до 200 м. Майданчика для волейболу, баскетболу і тенісу слід об’єднувати в блоки, які захищають спеціальною металевою сіткою заввишки 3 м. Окремі майданчики усередині блоку також розділяють сітчастою огорожею (висота 1,2 м).

Спортивні майданчики рекомендується розміщувати на добре провітрюваних і злегка піднесених ділянках, орієнтуючи їх довгою віссю по меридіану (Пн—Пд).

В садах житлових груп майданчика для тихого відпочинку і настільних ігор дорослого населення розміщують як в безпосередній близькості від житлових будинків, так і на шляхах руху, підходах до установ побутового обслуговування, магазинів і т.п.

Розміри майданчиків для відпочинку дорослого населення не були регламентовані, проте їх не слід проектувати дуже великими. Оптимальний розмір 25—75 мм2.

Майданчики для сушки білизни повинні бути ізольовані від майданчиків для чищення речей і сміттєзбірників.

При проектуванні необхідно враховувати освітленість: майданчики для сушки і чищення речей вимагають максимального опромінювання, а для сміттєзбірників — затінювання.

Приклади планування і озеленення різних майданчиків дані на малюнках 33—36.

Дорожно-тропіночна сіть служить доповненням до сіті проїздів, проходів, тротуарів. Ширина доріжки приймається кратній 0,75 м (ширина руху однієї людини), в місцях установки лавок вона може бути збільшений до 1,5 м.

Якнайменший допустимий рівень залягання ґрунтових вод у весняно-осінній період під поверхнею доріжок приймається 0,8 м для піщаних ґрунтів, 1,3—1,5 м для насипних, 2 м для глинистих.

 

Получать интересное на почту

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *