Ревнощі та конфлікти

Існує група людей з вираженим сексуальним потягом і одночасно з такими рисами, як жорстокість, схильність до садизму, або особи зі слабкою вегетативною нервовою системою, зі схильністю до патологічних, невротичних реакцій, а також вираженою екстравертністю і потребою спілкування. У людей цього типу можуть виникати труднощі при налагодженні сексуальних контактів, але, крім того, вони можуть становити небезпеку для оточуючих через формування неприйнятих для суспільства тенденцій до задоволення свого сексуального потягу.

Ревнощі та конфлікти

У формуванні описаних вище типів беруть участь різні рівні людської особистості: обумовлені генетичним кодом риси, психологічні особливості, умови виховання і прийнятті форми спілкування.

Сьогодні існує наукова систематика видів кохання:

  • кохання-пристрасть (високий емоційний заряд, інтелектуальні якості опиняються на другому плані, страждання супроводиться страхом втрати, ревнощами, часом ненавистю і при цьому сексуально-еротичні стосунки не є основними, мотив сексуальної насолоди вторинний);
  • кохання-ерос (захоплення, в якому людина прагне до повного фізичного володіння об’єктом кохання, жадає розчинитися в ньому);
  • кохання-гра (невелика глибина емоційного контакту припускає легку можливість зради);
  • добре, надійне кохання (більш нагадує дружбу, секс вторинний, емоційна близькість);
  • кохання розсудливе (легко піддається контролю, в його основі — шлюб за розрахунком);
  • кохання-манія (кохання-пристрасть, але без елемента ненависті);
  • кохання-віддача (безкорисливе кохання, яке може стати підґрунтям міцних, довготривалих шлюбних відносин).

Отже, марно сподіватися, що між подружжям одразу налагодяться гармонійні інтимні стосунки. Лише після повторних контактів і за умови взаємного прагнення можна досягти гармонії. Тобто чоловік і жінка не повинні бути подібні за темпераментом, вихованням, за вмінням брати участь у сексуальному партнерстві, але дуже важливо, щоб вони доповнювали одне одного, намагалися досягти стану взаємного задоволення. Попри все сказане виникають сексуальні конфлікти.

Моделі сексуальних конфліктів

Перша група конфліктів — це переважно поверхневі й не зовсім антагоністичні порушення взаємної згоди, коли сексуальні відносини є лише приводом для виникнення сварок чи використовуються як засіб агресії. В останньому випадку йдеться про те, що один із подружжя, уникаючи інтимної близькості, використовує сексуальні мотиви як зброю захисту чи наступу. Але при цьому істинна суть конфлікту лежить за межею, власне, сексуальних відносин.

Друга група конфліктів — це ті, в яких сексуально-еротичні відносини, а вірніше, неблагополуччя в цій сфері, породжує психічне напруження, формування стійких невротичних станів, на фоні яких виникають загальна дратівливість і погано приховане почуття незадоволеності своїм партнером. Тоді приводом конфлікту може стати будь-який випадок.

Патологія шлюбної пари. Причинами сімейного конфлікту часто можуть бути такі явища, як імпотенція, фригіднісгь і бездітність. Усі перелічені порушення повинні розглядатися як патологія шлюбної пари.

Ревнощі як причина конфліктів

Причиною конфліктних відносин між людьми можуть бути ревнощі. Ревнощі присутні в душі того, хто ревнує, а не спричинюються поведінкою партнера. Є люди, яких майже ніяка ситуація не змусить страждати від ревнощів, і навпаки, є характерологічні типи, для яких ревнувати — все одно, що жити.

Ревниві люди, як звичайно, фанатичні, одержимі якими-небудь ідеями, мають низьку здатність до компромісних рішень, люблять сваритися. Підозра у них дуже швидко стає обвинуваченням, і надалі вся навколишня дійсність тлумачиться ними в світлі уже підписаного звинувачувального вироку.

Еротична (любовна, сексуальна) ревність — комплекс переживань при дійсній чи підозрюваній зраді коханої людини, який характеризується складною психологічною структурою: типовими і досить розмаїтими емоційними реакціями і станами (заздрощі, ненависть, тривога, гнів, відчай, жадоба помсти, пристрасть), сумнівами і підозрами, складними проявами в інтелектуальній та вольових сферах, різною формою поведінки, здебільшого соціальне небезпечної.

Ревнощі частіше виникають не серед молодят, а серед пар, які давно живуть у шлюбі.

Ревнощі не рахуються з логікою здорового глузду, а з часом — і з вимогами закону (ревнощі до того, кого уже нема серед живих).

У вищих стражданнях ревнощів суб’єкт перебуває у великому напруженні, позаяк не може захистити себе, і лише тоді, коли стає очевидним, що надія на любов повністю втрачена, залишається лише біль чи ненависть без напруження. В осіб, які страждають алкоголізмом, ревнощі виявляються частіше і характеризуються монотонністю, брутальністю, нерідко агресивними діями (аж до вбивства).

Більшість ревнивців-убивць — чоловіки, а їх жертви головним чином жінки, але потерпілими можуть бути й чоловіки. Із 95 правопорушень, які здійснили ревнивці, в 12,6% потерпілими були удавані коханці жінок.

Злочин — наслідок конфліктів. Найвищою цінністю є людське життя і особистість людини. І найстрашнішими для сім’ї є конфлікти, які загрожують не існуванню її, а особистості і самому життю. Дуже часто якраз у сім’ї скоюються жахливі злочини.

Під агресивною поведінкою розуміють такі слова і вчинки, які завчасно викличуть у іншої людини негативні зміни. Ці зміни можуть торкатися як душевного стану об’єкта агресії — його емоцій, настрою, так і стану його тіла.

Психологічний фактор та конфліктні ситуації

Визначає взаємну психологічну та психічну сумісність людей, узгодженість їхніх дій. Конфлікт «батьки і діти»

Діалектика соціальних відносин людини така, що, являючи собою у фізичному розумінні автономну систему, для нормальної життєдіяльності вона потребує групової взаємодії. З одного боку, вона прагне зберегти й отримати свободу, але з іншого — постійно повинна її розмінювати на те, щоб досягти якоїсь мети. Отже, життя в групі конфліктне по суті.

Виділяють чотири типи зв’язків між дітьми і батьками: силові, емоційні, колективні і нормативні.

Під силовими зв’язками розуміють ті, які виникають в порядку підлеглості і

влади.

Емоційні зв’язки передбачають відношення любові, прихильності, повага, захоплення, які є у дітей щодо батьків.

Когнітивні зв’язки здійснюються шляхом обміну інформації. Основні поняття про навколишній світ діти отримують у перші роки від батьків, цей інформаційний канал може функціонувати до періоду зрілості.

Під нормативними зв’язками розуміють систему передачі дітям комплексу соціальних норм і правил, без чого немислиме буття суспільства.

Конфлікти у системі батьки-діти можуть виникати у всіх напрямах існування зв’язків. Дитина бореться за незалежність, батьки — за владу.

Стосунки між батьками і дітьми значною мірою залежать від виховання дітей. На думку Е.Берна, у ранньому дитинстві формується життєва позиція. Він образно виділяє декілька типів такої позиції:

  • У мене все добре, й у тебе все добре (позиція оптиміста, який прагне працювати і який реалізує свої можливості в середовищі інших людей).
  • У мене все добре, а у вас усе погано (позиція самозакоханої, непрактичної людини, яка звинувачує інших у своїх невдачах).
  • У мене все погано, а у вас усе добре (позиція людини, яка, з одного боку, заздрить оточуючим, має комплекс неповноцінності, а з іншого — все життя буде працювати, щоб довести, що юна не гірша за інших).
  • Ви погані і я поганий (внутрішні конфлікти призводять до депресії, а іноді — до більш серйозних психічних захворювань).

А. Адлер визначив два крайні полюси неправильного виховання: гіперпротекцію (підвищену опіку) і гіпопротекцію (недостатню опіку). Дитина, якою занадто опікувалися, увійде в самостійне життя вередливою, нездатною самостійно приймати рішення, брати на себе відповідальність за власні невдачі. Дитина, якій бракувало опіки, звикає діяти на свій страх і ризик, ставиться до оточуючих людей, як до ворогів.

Спадкова конфліктність

Створюючи сім’ю, молоді приходять у неї з достатнім життєвим багажем де є місце і дія деструктивних сил. Часто вони життєву позицію своїх батьків переносять у новостворену сім’ю. Якщо чоловік вихований у матріархальній сім’ї, а дружина є вольовою і авторитарною, то сім’я буде стабільною, хоч не дуже спокійною, оскільки чоловік періодично буде сперечатися з дружиною, програючи суперечку. Якщо дружина виросла у патріархальній сім і, вона чекає від чоловіка прийняття рішень, звинувачує його у нерішучості і знаходить іншого партнера. Значно гірше, коли чоловік виховувався у патріархальній сім’ї, а дружина — у сім’ї, де всім керувала мати; тоді починається боротьба за владу.

Конфлікт «Свекруха-невістка»

Перехід сина у володіння його дружини і дочки у володіння чоловіка — болючий процес. Розлука є більш важкою для батьків.

В агресивній поведінці щодо нового члена сім’ї провідна роль належить здебільшого жінці: свекрусі або тещі. Жінці притаманне емоційне ставлення до подій. Вона живе більше серцем, тому їй важче змиритися з тим, що у неї забрали найдорожче. У неї виникає вороже ставлення до того, хто зазіхнув на сімейний статус і благополуччя. Деякі психологи вважають, що багатьом жінкам притаманне підсвідоме прагнення до руйнування сім’ї, яка виникла. Конфліктна ситуація поглиблюється, якщо син і виховувався без батька.

Друзі та сім ‘я

Стосунки з друзями також накладають відбиток на структуру сім’ї і сімейні відносини. Як і стосунки з батьками, так і стосунки з друзями, часто є навіть більш стабільними, ніж шлюбні зв’язки. Намагання обірвати одним із шлюбних партнерів ці зв’язки може стати небезпечним для сім’ї. Конфлікти на сексуальному грунті

Сексуальна активність і сексуальна поведінка індивіда загалом визначаються такими факторами, як його виховання, генетично успадкований темперамент, інформтативність. Але цим не вичерпується різноманітність стосунків.

Психолог Г. Айзенк виділяє чотири великі групи індивідів, певні здібності яких значною мірою визначають сексуальну активність.

До першої групи належать особи, які цілком задоволені своїм статевим життям у шлюбі, відрізняються мінімальною пошуковою активністю і небажанням до зміни партнера, володіють погано вираженими лібідо (сексуальним потягом) і проповідують традиційні норми шлюбної моралі.

Другу групу утворюють особи, які володіють екстравертністю, тобто прагненням активно реалізувати себе, охоче спілкуються з оточуючими, схильні до дії і не схильні до самоаналізу. Такі суб’єкти переважно володіють високим рівнем сексуального потягу, їх питань одноманітність сексуальних подразників, вони не можуть змиритися з нав’язаним стилем моногамного буття.

Третю групу утворюють люди з невротичним, нестійким темпераментом — інтраверти, у яких на фоні досить інтенсивного лібідо чітко виражені гальмівні психологічні настанови. У цих людей спостерігається постійний хронічний конфлікт між потребами їх тіла і обмеженнями виховання і соціального середовища.

Невдачі разом з переживанням власної слабкості і поразки призводять до почуття заздрощів до всіх, кому більше таланить. Заздрість може виявлятися відкрито чи приховуватися під дією тієї ж тривожності, яка пригачує установку на суперництво. Вона може приховуватися від свідомості також під виглядом зневажливого ставлення до інших людей.

Заздрість посилює існуючу ворожість до людей і тривогу, яка тепер набуває форми страху. Внаслідок цього зростає почуття власної неповноцінності, ворожості до інших людей і тривожності. Таким чином коло замикається.

Вплив суперництва на людські взаємовідносини полягає в тому, що воно породжує заздрість до сильного, зневагу до слабкого, недовіру до них. Обмежуються можливість отримувати задоволення і впевненість, які, звичайно, даються людськими взаємовідносинами, і індивід стає більш чи менш емоційно ізольованим.

Ставлення до успіху чи невдачі

Ми схильні пов’язувати успіх з позитивними особистими якостями і здібностями, такими як уміння, сміливість, діловитість. Незважаючи на те, що ці якості можуть бути вирішальні, такий підхід ігнорує два суттєві фактори: можливість досягти успіху обмежена, навіть коли зовнішні й особисті якості у людей однакові, лише дехто із них може досягти його; вирішальну роль можуть зіграти не згадувані вище фактори, а інші, наприклад, випадкові обставини. Оскільки ними ігнорують у загальній оцінці успіху, невдача, крім того, ставить невдаху у невигідну ситуацію, яка сильно впливає на самооцінку.

Заплутаність цієї ситуації посилюється свого роду подвійною мораллю. Успіхом захоплюються майже всі, незалежно від того, якими методами його досягнуто. Водночас ми розглядаємо скромність, безкорисливість як соціальні чи релігійні чесноти і нагороджуємо за ці якості похвалою, визнанням.

Задоволеність собою в житті визначається відношенням дійсних здібностей до потенційних:

Самоповага =Успіх/Вимоги

При збільшенні чисельника і зменшенні знаменника дріб зростає. Відмова від вимог дає таке ж бажане полегшення, як і здійснення їх.

Щоб уникнути конфлікт із самим собою, людина прагне знайти сенс життя. Австрійський психіатр і психолог Віктор Франки використовує логотерапію, завданням якої є допомогти пацієнту в пошуках сенсу життя. В.Франкл стверджує, що дуже важливим є не сам сенс життя, а швидше сенс певної особистості в даний момент. Людина не є річчю серед речей, речі визначають одна одну, а людина насамперед сама себе. В.Франкл зазначає, що в концентраційному таборі, в цій живій лабораторії надлюдських випробувань, дехто поводився як свиня, а інші в цей же час були святими. Людина має в собі обидві ці можливості, і яка з них буде актуалізована, залежить від її рішення, а не від умов.

 

Subscribe

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *