Садово-паркове будівництво середньовіччя

У феодальному мистецтві провідне місце належало архітектурі, яка підкорила собі живопис, скульптуру та інші види мистецтва. Розглянемо характеристики садово-паркового будівництва середньовіччя.

Різко зменшились території садів, що розбивалися в межах міських, монастирських і палацових споруд - стали розвиватися внутрішні сади як єдине місце контакту людини з природою. Характерними особливостями середньовічного садового будівництва були: геометричність планування внутрішніх садів, рядові посадки і стрижка дерев, поява лабіринту. У середньовічних монастирях основним простором для розведення декоративних рослин був замкнутий дворик-клуатр, що розміщався серед споруд строгої геометричної форми.

Прямі чи діагонально перехрещені в центрі доріжки ділили подвір'я на прості геометричні форми. Вирощувались декоративні рослини, лікарські трави і плодові кущі. Дерева в саду висаджувались рівними рядами і були в основному місцевого походження, але не виключались і екзотичні види.

Регулярний характер мали грядки з лікарськими і декоративними рослинами (прообраз сучасних квітників). Формувались грядки як високі призми з відкосами, укріплені дерником, лозовими плетіннями чи жердями.

Регулярним прийомом садового будівництва, народженим невеликими внутрішніми садовими просторами, був лабіринт - ділянка з хитросплетених садових доріжок, розділених стриженою зеленню, звичайно вписаний в квадрат чи шестикутник.

Цей прийом був запозичений у храмах, де викладене кольоровими каміннями мощення у формі лабіринту давало можливість богомольцям проповзати на колінах по накресленому маршруту, замінюючи цим далекі паломництва Шартрський собор,1225р., Реймський собор, 1250 р.