Садове мистецтво епохи Відродження в Італії

Ця епоха прийшла на зміну суворому середньовіччю. Любові до природи, до мистецтва італійці навчились у древніх греків і римлян, вивчали забуті рукописи і дивні творіння скульптури.

Велику роль в будівництві садів та парків Італії відіграла творчість таких видатних архітекторів, художників, наприклад Браманте (1444 - 1514), Рафаель (1488 – 1520), Палладіо (1508 – 1580), що розробили багато нових чудових художніх засобів.

Вперше в садово-парковому будівництві став застосовуватися принцип анфіладності та розділення саду стіною, яка складалася зі стриженої зелені. Чітко сплановані частини садів безперечно поєднувались з природою і особливостями навколишнього середовища. Вічнозелені рослини, каміння та вода служили основними засобами Садового мистецтва епохи Відродження в Італії. У великих розважальних резиденціях використовувались нові елементи оформлення садового простору: відкритий театр, оточений стриженим живоплотом, невеликий закритий сад господаря будинку, великі водяні каскади.

Нові прийоми композиції вілл, що сформувались у Римі, були перенесені у північні райони Італії. В околицях Флоренції були створені розкішні сади при віллах Медичі в Кастелло і сади Боболі при палаці Пітті.

Окремий напрям отримало будівництво вілл у Венеції. У сільськогосподарських віллах, фермах, житловий будинок, господарські побудови, прилягаючі ділянки садів вміло об'єднувались в один високохудожній симетричний ансамбль.

Ідеологічною основою композиції італійських вілл є своєрідне трактування гегемонії людини над природою. Найбільш характерними прийомами побудови садових композицій італійських вілл були:

• чіткість форм плану (квадрат, круг);
• терасування схилів, пагорбів, оформлене високими стінами, вазами, балюстрадами, скульптурами і гротами;
• обводнення території саду системою каскадів, фонтанів і басейнів;
• завершення садових перспектив амфітеатром з скульптурою на фоні зелені і посадками вільно ростучих груп дерев;
• стрижка дерев і кущів;
• використання лоджий, як видових точок і як форми поступового переходу від закритого простору вілли до відкритого простору саду.

Сади бароко, як напрямок в садово-парковому мистецтві Італії, були широко розповсюджені в кінці XVI ст. і виражали інтереси розбагатівшого класу буржуазії. Вілли бароко як би акумулювали найбільш характерні риси архітектури цієї епохи. Представники стилю бароко в садово-парковому будівництві цікавились проектуванням і будівництвом фонтанів, що давало велику волю формоутворенню. Складні фонтани і водойми розміщувались не тільки в садах, але і на міських площах.

Композиція регулярного парку бароко будувалась на основі наступних принципів: капризної ускладненості і заплутаності простору; несподіваних ефектів; витонченої естетики і свободи у формоутворенні. Основними прийомами садів італійських вілл стилю бароко були:

• строге дотримання симетрії, динамічне чергування перспектив, що змінюють розвиток композицій в глибину;
• зміна динамічних форм плану;
• контрасти світла і тіні; живописне оформлення фонтанів і каскадів, в яких три компонента - вода, скульптура і архітектура були рівнозначними;
• прикрашення партеру складними візерунками і арабесками;
• використання підстриженої зелені і рядової щільної посадки кипарисів для створення зелених театрів і розміщення скульптур.