Сади і парки Персії і Індії

В зв'язку з тим, що Персія з її різко континентальним кліматом (сухе, жарке літо, що змінюється зимовими холодами) була бідна на рослинність, в країні значно розвинулось садівництво.

Для садів Персії було характерно будівництво великих парків "парадизів" і віл. Вони складались з декількох окремих садів, терасованих, обводнених каналами, з великою різноманітністю дерев і квітів (Персія - родина бузку, мірти, тюльпанів, лілей, нарцисів).

Сади і парки Персії і Індії планувалися, будівництво їх було чітко регульоване. Індійські плавучі сади

Особливе багато садів було побудовано в Персії в кінці ХVІ - початку ХVII ст.

В столиці держави - Ісфагані славилась алея Чор-Баг - вулиця чотирьох садів, довжиною більше 3 км., шириною 32 м, яка збігала по схилу невисокими терасами, прикрашеними по осі вулиці каналом, який розширювався на терасах в басейни з фонтанами.

Вода з однієї тераси на іншу падала невеликими каскадами. На одному кінці алеї була розташована резиденція шаха, на другому - трьохповерховий павільйон, який завершував перспективу. Такі ж павільйони, розташовані по боках вулиці, були входами в прилеглі до неї сади.

Кожен з цих садів мав павільйон, оточений вузьким каналом, який проходив по центральній осі саду, що складався з 12 терас, піднятих одна над другою на 1,5 метра. На кожній терасі був басейн з фонтанами і каскадами, а на верхній терасі - великий павільйон. Павільйони палацу розміщувались серед правильно розбитих садів.

Самим гарним з них був сорокаколонний павільйон Чехіль-Сутун.

Для садів Індії характерним був розвиток водної системи, яка перетворювала у ряді випадків ансамбль у водний сад. На такий напрямок розвитку садово-паркового мистецтва Індії вплинули, очевидно, давні індійські плавучі сади.

Планування садів було чітко регулярне, за характером близьке до прийомів, вироблених в Персії.

В Індії і Тібеті існували сади з лікарськими деревами і рослинами: гранатовим деревом, перцем чорним, каніфольним деревом.

Видатною пам'яткою садового мистецтва Індії є палацово-парковий ансамбль Удайпура, споруджений в 1571 р. (Індійська Венеція), розміщений на біломармурових острівках біля підніжжя гір в оточені штучних і природних озер. В період розповсюдження буддизму в Індії будувались позаміські палаци і парки, призначені для оглядового відпочинку.

Після смерті власника палацу споруда перетворювалась в мавзолей. Самим видатним зразком таких споруд є мавзолей Тадж-Махал (1630 – 1652), "перлина Індії", усипальниця дружини Шах-Джахана.